Сьогодні вранці я закінчила будову солом"яного шатра й тепер уже лежу на м"якій пальмовій рогожі, топлячи погляд у синяві неба. Мою солом"яну хатину, що боронить мене від гарячих сонячних променів, я збудувала на вершку рівної покрівлі високого арабського дому й звідсіля бачу засипаний будівлями Маракеш, що залив цілу підгірську долину. Високі будівлі обвели себе маленькими, низькі туляться до вищих, на квадратні повилазили округлі, а на кожній їх рівні покрівлі стирчить шпиляста вежа.
Пальми та оливкові дерева, що ростуть посередині подвір"їв, своїми вершками перевищають будівлі та кидають по покрівлях довгі тіні.Сорок прикрашених кольоровою мозаїкою високих мечетей гордо повитягяли свої стрункі вежі над містом. На покрівлях домів де-не-де видніє яскрава жіноча постать або гурток арабок, що позасідали на килимах і п"ють чай під червоний захід сонця. А там далі, мов сторож Маракешу, мов стіна, що ділить його від усього світу, тягнеться сніговий хребет Атлаських гір. З площі арабських розваг долітають до мого шатра тритонові одноманітні звуки музики, співу, гомін юрби та голосні протяжливі окрики муддена, що з вежі мечеті голосить Аллахову славу й закликає вірних до молитви. Вітер навиває змішані запахи квітів, фруктів, лою, баранини та меду. П"яна пахощами, звуками одноманітної музики та цвірінканням птахів, прикрита голубим небом, буду змальовувати вам величну красу Маракешу та життя арабів.
Софія Яблонська
Comments
Post a Comment