на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі

 

Стіл та піч в домівці українця

Сама назва «стіл» тісно пов’язана з поняттям «стелити», тобто ставити страви на щось простелене. Це поняття пішло з давніх часів коли слов’яни споживали їжу з землі просиливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи, з кришкою, що слугувала столом та пістолинням в якому було зручно зберігати речі домашнього вжитку.

Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше, й можливо в недалекому майбутньому наші нащадки зможуть дізнатися про піч лише з літератури та малюнків, проте на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі, найголовнішим місцем, з прийняттям християнської віри деякі функції «вогнище» передало покуттю, але все ж відігравало не менш важливу роль в житті та віруваннях українців.

Біля печі збиралися порадитися, послухати розповіді, провести певні обрядові дії при вступі в шлюб. При сватанні старости та наречений намагалися триматися якомога ближче до печі та потай відколупати від неї шматок обмазки чи цеглини, та покласти до кишені-це було доброю прикметою, що сватання пройде успішно. Звичай дівчині колупати піч при сватанні, відображав стидання дівчини та намагання знайти захист. В деяких регіонах дівчати ховалися на печі і сходила з відти лише у випадку згоди на шлюб. На Чернігівщині готуючись до весілля існував звичай вичищати піч від попелу не кочергою, а віником, щоб молодята жили заможно.

Після похорон було прийнято потриматися за піч, щоб не боятися покійника та очиститися. Також вважалося що домовий теж мав своє власне місце на печі й аби не розгнівати його, не можна було в хаті лихословити. Це знайшло своє відображення в народних прислів’ях та приказках, як ось в цьому наприклад, «І сказав би, так піч у хаті!»

Вогонь в печі вважався священним, господині оберігали його та ставилися з повагою. В піч не можна кидати нічого нечистого, плювати чи бавитися з ним.