«Стрибай, а парашут розкриється згодом»: чому варто пройти шляхом митця

«Шлях митця» Джулії Кемерон – це 12 практичних уроків, розрахованих на 12 тижнів і спрямованих на те, щоб здолати творче заціпеніння, відкрити свої «запобіжні шлюзи» й віднайти творче начало, яке ми колись у собі поховали чи про яке, можливо, навіть і не здогадуємося. Свою книжку авторка адресує не лише митцям, адже переконана, що творча енергія є в кожному з нас. І перш ніж розгорнути видання і за кілька сторінок закрити його зі словами «та нічого з того не вийде!», просто відкиньте скептицизм та невпевненість і дозвольте книзі допомогти вам.

Про авторку

Американка Джулія Кемерон попри низку інших професійних зацікавлень – журналістика, кіноіндустрія – відома у світі передусім як авторка кількох бестселерів, присвячених розвиткові творчих здібностей, серед яких і «Шлях митця». Книжка стала підсумком тих практичних занять, які Кемерон вперше почала викладати в Нью-Йоркському інституті мистецтва. Відтоді вона провела ще безліч уроків і майстер-класів та допомогла багатьом своїм учням вийти з кризи й реалізувати свої творчі мрії.

Методика Кемерон, дієвість якої вона перевіряла протягом 15 років, викристалізувалася на її досвіді самозцілення й творчої реабілітації. Цікавим фактом з біографії письменниці є те, що вона була дружиною відомого кінорежисера Мартіна Скорсезе, з яким спільно працювали над кількома кінопроектами. За рік подружнього життя пара розлучилися, а Кемерон заховалася у маленькому будиночку, переживаючи свій біль наодинці. Та згодом їй довелося мати справу не лише з болем і самотністю, але й з алкогольною залежністю як одним зі стимуляторів творчої діяльності: «У моєму уявленні пияцтво і письменницька творчість були нероздільними, як, наприклад, віскі та содова». Щоб остаточно не спитися в пошуках творчого натхнення, Кемерон знайшла інший шлях митця. Так і з’явилася її книжка.

«Тоді, коли було особливо боляче, коли майбутнє здавалося надто страхітливим, щоб про нього розмірковувати, а минуле — надто болісним, щоб про нього згадувати, я навчилася бути уважною до теперішнього. Теперішня мить завжди була єдиним місцем, де я почувалася у безпеці».
Ранкові сторінки й творчі побачення

Суть методу Джулії Кемерон полягає в тому, щоб, виконуючи певні щоденні заняття протягом тривалого часу, реанімувати й зцілити дитину-творця в собі, й таким чином відкрити себе для творчості. Але що ж сталося з тією внутрішньою дитиною, що вона знаходить тисячі причин не бути творчою? Кемерон, добре розуміючись на психології людини, звертається до наших витоків – дитинства. Деякі батьки, сліпо вірячи, що бажають своєму маляті всього найкращого, дають йому такі настанови: «досить літати в хмарах, опустися на землю!», «малювання/музика/письмо тебе не прогодують» чи «мистецтвом за світло не заплатиш». І тоді виходить так, що дитина, яка має талант малювання, мусить поховати його в собі та йти вчитися на юриста/економіста/бухгалтера… Знайома історія, чи не так? Довкола особи митця існує чимало безпідставних стереотипів, переважно з негативною конотацією: бідність, дивакуватість, самотність, нетрадиційна орієнтація, алко- та наркозалежність, постійні невдачі. Багаж усіх цих страхів й упереджень ми несемо в доросле життя – й вивільнити творчі здібності з кожним роком «застою» стає все складніше. Сором, страх, провина, невпевненість, комплекси – наші зовнішні й внутрішні вороги, які Кемерон називає «Цензором» й які стоять на варті вивільнення творчих здібностей.

Щоб подолати творче заціпеніння, Кемерон пропонує читачеві два основних методи – ранкові сторінки й творчі побачення. Якщо коротко, то ранкові сторінки – це 3 аркуші, які ви маєте щодня списувати за принципом потоку свідомості: «відпустити» себе й не думати ні про що, «вилити» на аркуш всі свої страхи, проблеми, жалість до себе – все те, що стоїть між митцем і творчістю. Пропонований метод аж ніяк не новаторський й відомий (особливо серед письменницьких кіл) під загальною назвою «фрірайтинг» – письмо без цензури й постійного самоконтролю, що дозволяє забути про комплекси, самокритику, страх поразки й випустити на волю свого митця. Серед усіх завдань і порад Кемерон це, ймовірно, найважче, адже:

– ранкові сторінки потрібно писати щодня;
– списувати потрібно задану кількість (не менше 3-х сторінок);
– важко перестати контролювати себе й писати перше, що спаде на думку (навіть найбезглуздіше);
– ефект від цих «сторінок» відчувається не одразу.

Але як би там не було, спробувати однозначно варто, адже Кемерон наводить чимало прикладів, як використання її методів давало приголомшливі результати серед її учнів, деякі з яких навіть не підозрювали відкрити в собі такі здібності.

Друге обов’язкове для виконання завдання – творчі побачення. Знову ж таки якщо коротко, то це кілька годин на тиждень, які ви маєте присвятити собі. Такі собі продуктивні побачення із собою, організоване й наперед сплановане дозвілля, мета якого – приємно потішити творчу дитину в собі. Це може бути прогулянка, подорож, катання на велосипеді чи спостерігання заходу сонця. Цей метод вивільнення власної творчості буде дуже помічний тим, хто надто заклопотаний й забув, коли востаннє приділяв час собі. Але як щодо тих, хто поховав свої творчі можливості під щоденною лінню і прокрастинацією? Ймовірно, що таким потрібні не ще кілька годин відпочинку, а «чарівний копняк».

Загалом, попри чималий скептицизм стосовно усіляких книжок про саморозвиток, «Шлях митця» не залишає осторонь. Окрім практичних порад, які Джулія Кемерон адресує всім, хто бажає відкрити нові грані себе, книжка є таким собі безкоштовним і тривалим сеансом психотерапії чи то медитації з елементами хіропрактики, спрямованим навіть не стільки на розвиток творчих здібностей, скільки на пошуки відповідей на питання: звідки береться невпевненість у собі; чому ми радше критикуємо себе, аніж хвалимо; чому творчість стає другорядною поряд з іншими, більш раціональними справами; чому відмовляємося від мрій, лише тому, що вони здаються менш реальними за дійсність; чому носимося з думкою, що вже надто пізно за щось братися… «Шлях митця», пропонуючи побавитися з доволі простими й цікавими завданнями, що нагадують тести від шкільного психолога (перелічіть двадцять ваших улюблених занять чи десять речей, які ви хотіли б змінити у своєму житті, сплануйте свій ідеальний день тощо), стає порадником й провідником в мистецтві самопізнання.

Кемерон вірить, що всі ми – творчі люди, а отже, кожен з нас, відкинувши все негативне й позбавившись Цензора, може відкрити в собі творчу силу. Авторка наводить чимало влучних думок, які можна взяти собі за правила на щодень, як-от: «Кожен творчий успіх потребує творчої невдачі». А ще книжка точно припаде до душі всім поціновувачам гарних цитат, адже береги сторінки рясніють висловлюваннями відомих людей.

Як читати

– повіривши в себе;
– відкинувши скептицизм;
– дотримуючись запропонованих методик;
– не чекаючи на миттєвий результат.