Це надзвичайне небо

 

Це надзвичайне небо
Там, над нами…
Від нього в мене
Просто зносить дах.
Є речі, що не названі словами,
І є щось вище,
Ніж оцей наземний прах.

Отак із небом:
Я живу і вже
Не криюсь.
Бо що ховати?
Зазвичай крадуть земне.

А я не можу вже інакше.
Не умію…
І спрага ця з роками не мине.

Моє блакитне.
А яке ж воно високе!
Що певно справді
Це – найбільший із скарбів.

Дивлюсь на нього,
І душа шукає спокій,
Якого не знайти
У строфах слів…

Марина Кузьменко