Цоб-цабе, як мова українського Всесвіту

 

Сашко Лірник: Цоб-цабе, як мова українського Всесвіту.

Найважливіша і світоглядна частина...

Розкриваю таємницю загадкового українського «Цоб-цабе» і чому це «собкання» таке важливе.

Тільки в Україні були такі означення і «команди» для волів.

В Україні, яка через ці смішні слова тягнеться через тисячоліття аж до тих часів, коли людина вперше приручила дикого тура-вола і протягнула плугом першу борозну на Землі.

Ще в розпіареному «древньому Єгипті» не було ніяких пірамід і міст з фараонами та жерцями, в сакральному Межиріччі ще не розміщувався казковий Едем-Рай, а в Україні (яка тоді ще дійсно не мала цієї, порівняно сучасної, назви) вже існувало «оране» землеробство.

Ще праотець праотця праотця праотця Авраама не побачив першого верблюда, шумери не придумали свого Бога, який вмирає й відроджується, а в Україні вже були величезні хліборобські мегаполіси - міста на 2000 двоповерхових будинків(!).

Тільки в одному Майданецькому поселенні, віком більше 6000 років(!) розкопано стільки.

Чому я називаю цю землю Україною а не «Оріяною», «Руссю», «Скитією», чи ще якоюсь романтично - містичною вигаданою назвою?

Та тому що наша мова й поняття Світу зберегли свою тяглість від тих часів і того способу життя, чого немає у інших народів.

Наш народ через свої праслова, мову, означення та реакції на Всесвіт, через ланцюжок своїх предків — батьків — дідів - пращурів тягнеться й живе тут на своїй землі, аж до тієї першої борозни, першої посіяної зернини та першого хліба, який був спечений саме тут.

Це не сучасні єгиптяни - араби, які захопили Єгипет в 14 столітті, а тепер хваляться перед враженими туристами пірамідами й древніми руїнами, які були збудовані не їхніми предками, чи навіть (для сміху) сучасні «русскіє», які не тільки чужу історію привласнили, але і свою самоназву вкрали у сусідів всього якихось 300 рочків тому.

У нас малюнки на писанках й вишивка на сорочках точно повторює ті ж візерунки, які є на глечиках Тал'янок і Майданецького, хати побудовані тим же способом, сакральні вірування, праслова, назви і спосіб обробітку землі, все те, що є основою життя, теж унікальні і точно вигадані тими першими орачами і погоничами волів — турів.

Так само, як тільки в зоряному небі України був Чумацький шлях!

Ви не задумувалися над цим Космогонічним явищем? Адже не кожен народ може створити такий вагомий світоглядний внесок у картину Всесвіту! Інші народи користуються чужими «очима-поглядами» на будову Світу, називаючи Чумацький шлях «млєчним путьом», Великий Віз — «бальшой мєдвєдіцей», а Стожари- «Плєядамі», Чепіги- «Оріоном», а Дівку-"Орлом".

От вам, до речі, нові загадки. Самі з цього зробите.

Наприклад, Яку Дівку Орлом називають?

Такий же важливий погляд на свій Світ мають, наприклад чукчі, використовуючи більше двадцяти (!) назв снігу. Для всіх сніг та й сніг, а вони бачать двадцять Світів через сніг.

От вам і мова.

Це дійсно не просто слова-звуки, а цілий код життя. Для простоти розуміння — як програма для комп'ютера. Невеличка відмінність у коді — і комп вже працює неправильно і погано.

Розмовляєте суржиком, втрачаєте багатство своєї мови — і ваш мозок і психіка теж "працює неправильно", спрощуючи і збіднюючи навколишній Світ, який тисячоліттями творився багатьма поколіннями ваших предків.

Як писала Ліна Костенко — "скарби ще є, допоки їх шукають. Як перестануть - отоді вже все!"

Зрозуміли про що я?

Поки зберігаєте і шукаєте свої "скарби" - прадавні слова-символи, свою культуру, "бережете мов свічечку свою літеру Ї",- доти ви є особистостями у цьому світі, суб'єктами, а не об'єктами Всесвіту.

Доти ви існуєте!

І ваш рід і ваші діти не "зникнуть як обри".

Народи не вимирають насправді — вони просто розчиняються у інших народах, які потім гордо демонструють піраміди, зроблені чужими руками та розказують на берегах річки Мокші про "Кієв-мать гарадоф русскіх".

Чужинці захоплюють ваші землі, вбивають ваших чоловіків-оборонців, гвалтують ваших жінок, які народжують вже не ваших дітей, а воїнів для чужого фараона-хана-імператора.

Одвічна боротьба за виживання між народами! Боротьба між інфекцією і лейкоцитами, якщо хочете, між клітинами і вірусами, які перебудовують інфікований організм під себе і своє виживання-поширення.

Поєднання Мікро і Макро Космосів.

На обороні цього стоїть ваша мікро і макрокосмічна імунна система- ваша мова і культура.

Лише вона є визначальним маркером "свій-чужий", який дозволяє виживати у цій одвічній боротьбі за існування й визначає хто відправить у майбутнє своїх дітей, а хто стане поживним гумусом для чужих.

Вся історія людства — це боротьба за пам'ять. Боротьба за свій слід, який залишиться у майбутньому. Своєрідна "машина часу".

Звідси й піраміди, й величні храми, й мавзолеї, й пам'ятники вождям та назви вулиць з табличками від депутатів-благодійників на церквах і паркових лавочках й навіть Герострат з цього ланцюжка.

Але жодна піраміда не переживе Слова, яке залишиться як слід ваших предків і ваш у Вічності.

Отак просто і дивовижно точно пояснюється головний закон Творення — Слово - є Бог!

І не треба довгих і нудних богословських і філософських диспутів і таїнств.

Все геніальне — просте!

Повертаємось до цоб-цабе.

Всі знають що це право-ліво, чи ліво-право (ніхто толком не пам'ятає).

Але саме це і є головним в розумінні звідки в українців взялася така назва.

Справа в тім, що воли самі йти в ярмі не дуже хочуть.

І воліють (яка гарна назва поняття!) краще постояти і поремигати.

Тому їх треба поганяти і направляти.

Для цього і є погонич.

Орач — налягає на чепіги, притискаючи гостре рало до землі, щоб орати борозну, в яку сіяч потім кине зерно, а погонич веде волів за налигач (мотузку, якою прив'язані — налигані воли).

Воли саме "круторогі", спеціально виведеної "української сірої" породи, яка була вся знищена за наказом більшовиків під час "колективізації".

"Круторогі", це загнуті круто вгору щоб віл не поранив сусіда - вола в ярмі, коли буде крутити головою.

Так от, погонич іде борозною і веде волів, вірніше тягне ПРАВОЮ — сильною рукою.

Відповідно іде ЗЛІВА від волів.

Слова "цоб" і "цабе" звучать правильно "соб" і "сабе"- про це вже писали тут. Відповідно є поняття в українській мові "собкати" — смикати. "Чого ти його собкаєш туди-сюди?"

Нічого не нагадує? А напружитись? )))

Отже...

Коли погоничу треба направити волів вліво то він тягне їх "к собі"- тобто "собкає".

А як вправо — то "від себЕ" — тобто "сабе"- "цабе" !

Звідси і "соб-сабЕ" — "цоб-цабе".

Це мені пояснював старий дід, який ще сам орав волами і був погоничем.

Так просто і водночас так важливо.

Отак через слова та нашу мову, ми маємо нашу пам'ять, гідність і смисл існування в цьому світі!

 Юрій Нагулко