Енергія кольору

 

  Наприкінці осені 2000 року команда художників пофарбувала історичну будівлю в албанській столиці Тирані в яскравий помаранчевий колір. Старий фасад потонув у цьому забарвленні, що залило собою кожен міліметр стіни, помилувавши лише вікна. Фарбування почалося вранці, і вже до обіду навколо будівлі зібрався натовп перехожих, які із роззявленими ротами сппостерігали за процесом. Навіть авто зупинялися. Деякі спостерігачі викрикували, а інші голосно реготали, шоковані цим яскравим спалахом серед звичної сірості.

 На перший погляд, могло здатись, що то просто жарт вуличних розбишак із кольоровими балончиками в руках. Однак це були не підліткові графіті , а керував процесом, аж ніяк не бешкетник, а сам мер міста.

Еді Рама в 2004 році отримав звання найкращого мера світу за видатні досягнення у відновленні столиці Албанії, усього через чотири роки після його обрання. Якщо ви сьогодні завітаєте до Тирани, то помітите лише поодинокі натяки на брудне, небезпечне місто, що дісталося Рамі після того, як він обійняв посаду мера. Зруйнована десятиліттями лепресій і диктаторства, виснажкена роками хаосу після падіння комуністичного режиму, столиця Албанії до кінця 1990-х років стала осередком корупції та організованої злочинності. Вулицями сновигали кишенькові злодії. Тирана потонула в криміналі та смітті. Рама ро це говорив так : "Місто було мертвим. Воно здалося мені схожим на транзитну станцію де тривалий час ніхто не затримувався"

 Яскраво пофарбовані будівлі були актом відчаю мера, який отримав порожню скарбницю та деморалізоване населення. За фахом художник, перші кілька проектів Рама намалював сам, обравши крикливі відтінки та дивні візерунки, що стали ніби ляпасом по сірому та понурому обличчі міста. омаранчевих споруд ставало дедалі більше, а проект  Рами швидко поширювався Тираною, охоплюючи як приватні , так і адміністративні  будівлі.

 Спершу реакція населення була неоднозначною: деякі жителі міста виявились шоковані, інші зацікавлені, а хтось узагалі в захваті. Однак невдовзі почалися відбуватись дивні речі. Люди припинили кидати сміття під ноги, частіше сплачіувати податки. Власники крамниць познімали грати з вікон. Жителі заявили, що на вулицях стало безпечніше, хоча поліції не побільшало. Люди знову зустрічались в кав"ярнях і говорили про виховання  своїх дітей в оновленому місті.

Нічого, крім фасаду, не змінилося. Лише кілька мазків червоного та жовтого , доповнених бірюзовими та фіолетовими штрихами. Однак зміни були колосальними. Місто ніби відродилося з попелу , ожило. Воно стало радісним. 

 Колір- це видима енергія. Він активує прадавні схемивідчуття насолоди, коли ми думаємо про щось солодке. У сучасному світі на кожному кроці, сповненому найрізноманітніших веселок штучних барв, ми все ще відчуваємо ту саму радість, навіть коли кольоровий об"єкт не пов"язаний із харчуванням. У ширшому розумінні колір - це ознака насиченості нашого довкілля. Це не лише інстинктивний сигнал, що свідчить про пряме джерело живлення, а й характеристика середовища, здатного підтримувати нашу життєдіяльність упродовж тривалого часу. Німецький художник Йоганнес Іттен про це висловлювався так:" Колір- це життя, бо світ без барв здається мертвим". Отже, естетика енергії означає динамічність, що повідомляє, чи живе наше середовище і чи може воно допомагати нам вижити.

Ця інформація пролила нове світло на магічну трансформацію албанської Тирани. Кольори, які підібрав мер Еді Рама,  приховали відтінки, що здавалися мертвими, та вдихнули в будівлі життя. Вони сигналізували мешканцям, що їхнє рідне місто було більше не "сміттєзвалище" , як його описав один з місцевих жителів, а живим організмом, сповненим свіжої енергії. Щойно  усвідомила, що зв"язок із кольором - це не випадкова насолода, а невідмінний символ життя та умов, що підтримують наше існування, мені також стало зрозуміло, що барви викликають несвідому зміну ставлення людини до її оточення : замість реакції "бий або біжи" вона відчуває потребу залишитися або зростати. За п"ять років кількість приватних підприємств у Тирані збільшилася втроє, а податкові надходження до скарьниці міста - аж у шість разів. Державні доходи від своєчасної сплати податків пішли на фінансування проектів громадського розвитку- наприклад, знесення 5000 незаконно зведених споруд у громадських місцях і висадку 4000 дерев. Журналісти, які відвідали Тирану десь через рік після перших фарбувань, відмітили, що на тих безлюдних вулицях, які колись були осередком злочинності, тепер вирувало життя, люди сиділи в кав"ярнях і прогулювались парками. Албанський художник Анрі Сала розповідав, що процес змін почав жити сам по собі та прокотився столицею, наче лавина. "Спочатку кольори змінювали місто, а тепер місто змінюється навколо кольорів", - зазначав він. Здавалося, ніби в самому серці Тирани запалили яскраве багаття. Ці кольори стали каталізатором трансформації, яка перевершила всі очікування. Як писав один з місцевих жителів, "навіть сліпець відчув, наскільки сильно змінилась Тирана".

 Важко повірити, що колір може мати таку силу. Навіть Рама, який безпосередньо спостерігав за метаморфозами, іноді почувався приголомшеним їхніми маштабами, оскільки дуже часто подібні проекти  вважають лише "розтринькуванням" державних коштів. Гадаю, ми з вами недооцінюємо вплив барв, оскільки сприймаємо їх як інструмент декорування, що не має практичної цінності.У світі, створеному людиною, колір перебуває десь на поверхні - тонка вуаль, заключний штрих. Про це говорить навіть саме слово "колір", що походить від латинського celare, тобто "приховувати". Однак за своєю природою барва насичує всю товщу предметів. Хурма помаранчевого кольору як ззовні, так і всередині; усі теплокровні організми всередині червоні. Колір означає певну стадію росту, концентрацію мінералів. Ми вважаємо його чимось, що приховує те, що під ним, однак реагуємо на нього так, ніби він навпаки щось викриває. Еді Рама сам переконався в цьому : за його словами, "нормальне місто" може носити барви як сукню чи губну помаду, однак у Тирані, де основи суспільного життя були сильно занедбані , колір функціонує більше як "органи". Ззовні вони можуть здаватися лише декораціями, але насправді це не що інше, як пульс живого міста.

Інгрід Фетелль Лі "Радість"