Гарна Різдвяна притча про «Заповітне бажання», яке здійснилося.

 В передріздвяний вечір хлопчик сидів на ліжку і сумно дивився у вікно. У повітрі іскрилися сніжинки, кружляли в чарівному танці, виблискували від світла ліхтарів. Хлопчик згадував, як чудово вони з сім’єю проводили Різдвяні свята, яка тепла атмосфера панувала в домі. Але цього року зовсім не так: мама з татом вже кілька місяців майже не розмовляють, навіть не дивляться один на одного. Від цього стає так холодно і страшно…

Хлопчик вірив, що перед Різдвом стаються різні дива. В його голові постійно крутилася думка: «Найбільше моє бажання у житті – примирення батьків. Я б усе віддав, лише б знову між ними відродилася любов».

Перед сном хлопчик вирішив вийти на подвір’я, щоб помилуватися снігом. Небо було всіяне зорями, але одна виглядала найбільшою та найяскравішою. Хлопчик дивився на неї завороженим поглядом.

І тут сталося диво! Зірка заговорила до дитини: «Я чула твої думки, бо я – твоя Зоря. Можу виконати найзаповітніше бажання. Але знай, що лише один раз у житті стану тобі в пригоді: після того, як я допоможу тобі, сили мої згаснуть. Тому подумай добре, чого ти хочеш».

Хлопчик неймовірно здивувався і захвилювався. Думки плуталися, але він зміг себе опанувати і відповів: «Я найбільше за все хочу, щоб моя сім’я об’єдналася і ми були щасливими, як раніше. Мені не потрібні ні гроші, ні матеріальні речі. Це – моє найзаповітніше бажання».

Зірка нічого не відповіла, але почала тьмяніти. Хлопчик не міг зрозуміти, чи його прохання було вислухане. Довго крутився в ліжку, багато думав.

Ранковий сон потривожили звуки, що лунали з кухні. Хлопчик несміливо прочинив двері і почув приглушений сміх тата та жваву мамину розповідь. Вийшовши в коридор, відчув п’янкий аромат кави та смачного сніданку.

«Моя Зірка виконала обіцянку», — подумав хлопчик.