Ранковий туман над Варшавою...

Ранковий туман над Варшавою ковтає стебла дзвіниць,

Куполи заржавілих дерев, мостів риштування

Вісла щодня мілкіша – немов застарілий вислів,

Семантичних нюансів якого давно вже ніхто не тямить

І вона при відкритому навстіж вікні, як при смерті

Вишпортує з пам’яті   чорно-білі дагеротипи колишніх коханих.

Дивно, як воно все в ній вміщається:

Звук голосів, пам’ятні дати, шкідливі звички, дитячі шрами.

Кожен з них хотів бути першим,

І жоден – останнім, а втім –

Завше хтось зостається останнім:

Тим, хто  діждеться титрів на почорнілім екрані,

Тим, хто звірить, чи правильно вказані прізвища та ініціали,

Тим, хто висловить вдячність панові Богу за режисуру і змогу

Додивитись фільм про самотність людську до кінця.
Галина Крук